Просторіння УКРАЇНОНЕПРОМИНАЛЬНОСТИ - "Складанки націєстійкости для майбутности"

    Різдвяниться душа щастинатхненням непроминальности в міжчассі католицького й православно... Живе тим духом, що визрів у останню суботу року переступного, 26.12.2020, на "душехвилях українськости з австрійським шармом" відбулася культурософська онлайн-зустріч із такими головними гостями: праправнуком Кирила Розумовського (270 років тому, отримавши булаву в золотій царській клітці, став останнім Гетьманом України) графом Грегором Розумовським, який проживає у Відні, Головою Сім'ї, та творцями документально-історичного детективу "Скарби нації". Ідея заходу - Калуського міськрайонного відділення УБА й гуртка "Фольклористика" Івано-Франківського обласного відділення МАН. душетрепетність втілення - її юних друзів і їхніх наставників із навчальних закладів ОТГ Калущини й Коломийщини (Калуського ліцею імені Дмитра Бахматюка, Саджавського ліцею, Войнилівського ліцею), представниці української амбасади у Відні Дарії Сковлюк; випускниці гуртків, магістрантки-журналістки Українського Католицького Університету Наталії Шкоропаняк та багатьох інших. 
    Основний акцент зустрічі: чому ВАРТО ДОСЛІДЖУВАТИ, ПІЗНАВАТИ, ПАМ'ЯТАТИ минуле (на прикладі досвіду Акіма Галімова й Руслана Шаріпова - їхнього дітища - документально-історичного відеодетективу "Скарби нації" та родини Розумовських. Про це епізодично розповідав пан Грегор Розумовський (Відень, Австрія), праправнук Кирила Розумовського (270 років тому той, отримавши булаву в золотій царськоросійській клітці, став останнім Гетьманом України, істинношукачем сподівань Богдана Хмельницького, провіщувача УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ). Він батько чотирьох доньок, і добре розуміє те, як сучасному молодому поколінню потрібні зустрічі з тими, хто може пролити світло істинності на зв'язок минувшини з майбутністю. Народився у 1965 році в Гіссені, Німеччина (на той час Федеративна Республіка Німеччина), в родині Ондрія Розумовського (нім. Graf Andreas Razumovsky) (нар. 1929, Дольні Животицях, Чеська Соціалістична Республіка — 2002, Відень, Австрія) та графині Доротеї Розумовської (нім. Gräfin Dorothea Razumovsky, Prinzessin zu Solms-Hohensolms-Lich) (нар. 1935, Ліх — 2014, Ліх, Німеччина). Батьки пана Грегора були фаховими журналістами. Їхня професійна діяльність - "мандрівна", тому наш гість провів свою юність та дитинство в декількох країнах: 1965—1967 рр. у Празі, ЧССР; 1967—1969 рр. у Франкфурті, ФРН; 1969—1971 рр. у Гаазі, Нідерланди; 1971—1976 рр. у Белграді, Югославія; 1976—1980 рр. у Сен-Жермен-ан-Ле, Франція та 1980—1985 рр. у Йоганнесбурзі, ПАР. У 1985—1987 рр. Григорій служив у Збройних Силах ФРН, після чого він прожив ще десять років у Німеччині. На цей час припадає його навчання історії та філософії в університеті, а також його перші професійні проби в політичному аналізі.
    Після одруження в 1997 році Григорій Розумовський проживає з сім'єю в Австрії. Із 80-их років ХХ століття ревно відстоює честь України на міжнародному рівні.
Ідейний натхненник ініціативи «Реальність кусається» («Reality Bites Initiative») «Клубу Європейського Порозуміння та Комунікацій — Відень» (Club for European Understanding and Communication, CEUC), метою якої є урівноваження безперервного потоку дезінформації, що надходить від російського уряду безпосередньо або від його імені.  

Григорій Розумовський став реформатором Статуту Родини Розумовських як нині чинний Голова Сім'ї, У 2018 році, через десять років після того, як розпочався процес переорієнтації в родині, з нагоди 300-річчя Кирила Розумовського, Грегор, порадившись, змінив архаїчні Статути Родини, як такі, що були створені в 1763 році гетьманом: тепер дружини не повинні належати до спадкової знаті, щоб легітимізувати своє потомство, підтвердив право нащадків жінок носити прізвище після одруження та передавати його своїм дітям; також змінено право первородства, в якому зазначається, що право бути головою сім'ї зберігатиметься за первістком по прямій лінії нащадків Грегора, але передаватиметься незалежно від статі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Акіма Галімов і Руслан Шаріпов мають інше національне походження: перший кримськотатарин, а в жилах другого тече узбецька кров. Їх учасники теж розпитували чимало. Як виявилося, Акіма завше дивує питання про те, чому він так прискіпливо досліджує історію нашої держави, на що переконливо відповідає приблизно так: Крим - це Україна, і він просто не може про неї не знати правду, не має на це права, бо українець... Ці двоє відомих українців розповідали про деякі проблемні моменти під час пошуку історичних артефактів у Росії, про те, як змушені були вдаватися до різних "пошукових хитрощів", ризику, за допомогою чого вдавалося віднайти  істину, яка здавалася, на перший погляд гіпотезою, припущенням. Мимохіть проводилася своєрідна паралель із художніми образами "Енеїди" Івана Котляревського - Низа й Евріала. Вони і ми переконані, що міжетнічні взаємини юних не лише сприяють у зламі міжнаціональних стереотипів, а й сприяють мирному співіснуванню в майбутньому вже сьогодні.                                                                                                                                                                                                                     Прем'єрною була не лише зустріч: свої перекладацькі уміння й навички апробовував Максим Смижук, манівець і гуртківець "Родоводу", забезпечуючи білінгвальне транслювання англомовних учасників на українську й україномовних - на англійську, координований Лідією Андрійчук, освітньою експерткою, учителькою англійської мови і заступницею директора Саджавського ліцею. Мирослав Митровцій, який цьогоріч обрав своєю  темою вивчення фольклору поховально-поминального дійства українців по обидва боки Карпат - Закарпаття й Прикарпаття, звідки його родове коріння, задоволений, що, опрацьовуючи джерела тематичного зацікавлення та готуючись до зустрічі, надибав у повісті «Гетьман Кирило Розумовський» Миколи Лазорського цікавий відгомін цього виду уснопоетичної народної творчості.: прикінцевий сюжет творуперегукується з плачами-голосіннями.                                                                                                                                                                                                                                                           Приємно було читати відгуки про захід як гостей, так і учасників. пана Руслана Шаріпова вразило таке: "Дякую за зустріч. Максим (Смижук), Тарас (Кулик), Мирослав (Митровцій) добре постаралися з перекладом і техпідтримкою. Передавайте також вітання Анничці (Бикович) за глибокі запитання". Колядковіє спогадом спільнодушегоріння... ЩАСЛИВИМОСЯ!