НЕВИДЮЩА ЛЮБОВ

 

                                                                            Іван Марчук. "Загублені квіти"                                                              

Нескінченний етюд із сьогоденного материння

    Вона любила свою муку ще до її зачаття. Живила її своєю кров’ю, коли та з ембріона переформатовувалася в людську подобу і вже згодом кровопивно присмокталася-всоталася в Її щоденне мукосвіття... Аж до зголодженої - фізично й духовно - кончини... І тоді, коли народила на світ... І коли почула перше словенятко... Коли зневажав... І навіть коли від Її уже підстаркуватого, просоченого життєвою гнилістю, непроминальним смородом оковитої й брехливої підступності чада не могла дочекатися й дрібочки хліба, аби не померти голодною смертю... Любила сліпоніжно... Любила свою земну проминальність... 

                                   І відмучилася у ЗАСВІТИ... 

                                                   Аби молитися за свою виплекану невидющою ЛЮБОВ'Ю муку... 

                                                                            Бо Вона... усепрощаюча... 

                                                                                     Бо МАТИ...

14 травня 2017